Щороку 8 березня приносить нашій землячці Тетяні Попович не тільки вітання з Міжнародним жіночим днем, а й з її днем народження. Адже народилася вона весняної пори і саме тоді, коли вшановують усе жіноцтво. Нині кіцманчанка, психолог за освітою, громадська активістка та патріотка перебуває у зоні АТО на посаді офіцера відділення морально-психологічного забезпечення.

Тетяна народилася і виросла у патріотичній сім’ї військовослужбовця. Батько Василь Іванович Попович — колишній офіцер, лікар-хірург, тож значна частина життя родини Поповичів була підпорядкована його військовій службі. Тож Тетянка за велінням долі народилася в Чехії, у перший клас пішла на Чукотці, а вже у 5-й — в Кіцмані. Тут закінчила школу і визначилася з майбутньою професією. Оскільки завжди цікавилась особливістю людської поведінки, то пов’язала свій життєвий шлях з фахом психолога.

Після здобуття вищої освіти працювала в районному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, потім в обласному центрі: проводила підготовку кандидатів в прийомні батьки, працювала з дітьми-сиротами, здійснювала супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу.

Активна громадянська позиція та власна точка зору були завжди притаманні героїні моєї розповіді. Вона — депутат Кіцманської міської ради двох скликань, голова міської партійної організації ВО «Свобода». Все, за що береться Тетяна Василівна – робить з максимальною віддачею, чи це її захоплення музикою, чи літературою, чи якийсь соціальний проект. Завжди сміливо висловлює і відстоює свою думку. Небайдужість до тих процесів, які відбуваються в Україні, вихована і закладена сім’єю з дитинства, проявилася в її участі в подіях Майдану:

— Вважаю «Майдан» одним з найвеличніших явищ, яке в собі поєднало духовні і фізичні сили суспільства, прагнення до волі і всі його найкращі якості. До цього не сподівалась, що в країні так багато гарних людей і що ми спроможні на такий супротив несправедливості. Я побачила, що ми, як нація дійсно здатні боротися, відстоювати гідність. Звісно, результати не такі, як очікувалися, проте це аж ніяк не зменшує цінність тих подій та героїзму загиблих.

Коли почалась війна, я вирішила, що мій обов’язок долучитися до бойових дій на Сході, була моральна потреба зробити свій посильний внесок у боротьбу. Мені не було важливо як деякі люди називали і продовжують називати цю війну, і як про неї говорили, я знала одне – ворог на нашій території і хтось повинен його зупинити. Мене досі дивують люди, які питають «За що гинуть, за що воюють!». Ті, хто тут, чітко знають, що воюють не за політичні гасла чи діючий устрій, не за владу, а за мир та Україну, за те, щоб війська окупанта не прийшли в наші будинки. Тож Тетяна звернулася в деякі добровольчі батальйони та військкомат, проте певний час вони жінок бійців не потребували. Тоді спрямувала свої зусилля на волонтерську діяльність, допомагала армії.

Згодом, дізнавшись про неукомплектованість на той час військових частин психологами, уклала контракт з 44-ю окремою артилерійською бригадою. Починала службу психологом артилерійського гаубичного дивізіону, протягом півроку перебувала з цим підрозділом в АТО. Зараз проходить службу на посаді офіцера відділення морально-психологічного забезпечення бригади на Сході України.

Рідні, батько Василь Іванович, мати Дарія Юріївна та брат Сергій, цілком підтримують та пишаються вибором Тані. Адже любов до рідної землі, до всього українського, національна ідентифікація — це те, чого навчали її змалку, а ще вірити у себе, довіряти внутрішньому голосу та йти своїм шляхом. Тож не дивно, що молода жінка впевнено реалізує себе як громадянин та фахівець.

— Я була приємно здивована, коли почала знайомитись зі своїм підрозділом, і не побачила тих страшних явищ, про які інколи говорять. Бійці – це звичайні люди, такі ж, як і там, в мирному житті, з тими ж потребами і проблемами, — розповідає Т.Попович. — Відмінність тільки та, що вони перебувають далеко від рідних та в умовах постійної бойової готовності, що передбачає фізичні та психологічні навантаження. Часом бійцям доводиться працювати на межі сил, всупереч холоду, погоднім умовам, відсутності сну. Моє завдання полягає в тому, щоб особовий склад був морально стійким, психологічно готовим до виконання бойових завдань. Робота є дуже насиченою, часом нелегкою, проте це безцінний життєвий і професійний досвід. Помітила, що військова обстановка, де всі в однакових умовах, однаковій формі, без додаткових прикрас чи атрибутів звичайного життя, чітко проявляє в людях найбільш характерні їм якості: тут людину можна оцінити лише за її вчинками. Велике значення тут має братерство, взаємопідтримка, турбота один про одного, відчуття відповідальності за ближнього. Надзвичайно цікаво займатись вивченням особистостей, дослідженням взаємин та загалом соціальних процесів в колективі та мати можливість позитивного впливу. Звісно, в умовах військового конфлікту, навіть якщо ти не тримаєш зброї в руках, є і проблеми, і труднощі… Та незважаючи ні на що молода жінка, яка дослухалася до свого внутрішнього голосу і покликання, жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Вона любить те, що робить і стверджує, що це найцікавіша робота, якою колись займалась. 8 березня саме у зоні АТО вона зустріне свій день народження. Найкращим подарунком певно буде для нашої землячки, як і для всіх нас, припинення збройного конфлікту і відступ окупантів. Але доти тендітна й водночас сильна духом вона й надалі чесно і віддано виконуватиме свою роботу, служитиме своєму покликанню і йтиме обраним шляхом з Україною в серці.

Джерело: Вільне Життя. Автор: Янна Николайчук. Фото: Андрій Фівчук.

 

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here